Існування спеціальних способів захисту прав на торговельну марку зумовлені правовою природою самої торговельної марки. Порушенням прав власника зареєстрованої торговельної марки є будь-яке посягання на його права, у тому числі здійснення без згоди власника дій, що вимагають його згоди, а також підготовка до вчинення таких дій.
До спеціальних способів захисту прав на торговельну марку належать усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати; знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Способом захисту прав на знак є також заборона використання знака або схожого до ступеня змішування з цим знаком позначення іншими особами.
У доменних спорах права на торговельну марку захищаються іншими способами, до яких належать: визнання дій особи з використання доменних імен такими, що порушують право на знаки для товарів і послуг; припинення делегування доменних імен, у яких неправомірно використані знаки для товарів і послуг; здійснення заходів щодо переделегування доменного імені на ім’я позивача та інші.
До способів захисту прав на торговельну марку також належить визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, яка видана іншій особі на підставі невідповідності зареєстрованого знаку умовам надання правової охорони.
До додаткового способу захисту прав можна також віднести скасування реєстрації торговельної марки шляхом дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку яка не використовується протягом трьох років.
А ось визнання торговельної марки добре відомою може бути як способом захисту права, так і способом надання знаку правової охорони шляхом звернення до Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності. Згідно діючого законодавства зазначено, що Апеляційна палата - колегіальний орган НОІВ для розгляду заперечень проти рішень НОІВ щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності, заяв про визнання прав на об'єкти інтелектуальної власності недійсними повністю або частково, заяв про визнання торговельної марки добре відомою в Україні та розгляду інших питань, що належать до його компетенції відповідно до цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів України.
Відповідно до законодавства України суб’єктами права інтелектуальної власності є фізичні та юридичні особи. Встановлено, що право на торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та/або юридичним особам, а набуття права власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Кожна особа має право на захист своїх прав інтелектуальної власності у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Здійснення права на захист можливе у досудовому та судовому порядку.
Законодавчо деякі фахівці виділяють:
Неюрисдикційний захист – передбачає вчинення дій юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх виключних прав на торговельну марку, які здійснюються ними самостійно, без звернення до державних або інших компетентних органів. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування виключних прав і пропозиція вирішити суперечку шляхом переговорів або іншим мирним шляхом.
Юрисдикційний захист – передбачає звернення до державних органів щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. Спеціальним уповноваженим органом щодо захисту порушених інтелектуальних прав є Апеляційна палата Національного органу інтелектуальної власності, Антимонопольний комітет України, спеціальні правоохоронні органи (кіберполіція).
Судовий захист – передбачає звернення до суду щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. У разі звернення до суду особа вибирає спосіб захисту своїх прав. Загальні способи захисту прав інтелектуальної власності визначаються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а спеціальні способи захисту регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:
-
встановлення власника свідоцтва;
-
укладання та виконання ліцензійних договорів;
-
порушення прав власника свідоцтва.
Головним способом захисту прав інтелектуальної власності на торговельну марку є відшкодування шкоди. Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила господарське правопорушення.
Способом захисту, спрямованим на відновлення ділової репутації суб’єкта господарювання є опублікування судового рішення в засобах масової інформації. При винесенні рішення суди повинні дотримуватися принципів розумності та достатності, щоб зобов’язати відповідача опублікувати судове рішення в конкретних засобах масової інформації, де розміщувалася у будь-якій формі реклама продукції з незаконним використанням знака.
Процедурно судовий захист можна поділити на:
-
цивільно-правовий –вирішення спорів щодо виключних прав на торговельні марки, шляхом відновлення прав і компенсування збитків, через: визнання виключного права; визнання недійсним договору відносно прав на торговельну марку; припинення дій, що порушують право, у тому числі усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати; компенсування морального (нематеріального) збитку; визнання незаконним рішення державного органу.
-
кримінально-правовий - притягнення порушника до кримінальної відповідальності при наявності відповідних ознак злочину з нанесенням матеріальних збитків у великих або особливо великих розмірах. І передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна.
Основними вимогами до суду можна вважати:
-
визнання торговельної марки добре відомою. Перевагами визнання торговельної марки добре відомою є можливість такого визнання на будь-яку дату, навіть ту, що вже минула;
-
дострокове припинення свідоцтва на торговельну марку (у разі не використання повністю чи стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом п’яти років);
-
визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку (у разі невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; наявності у свідоцтві елементів зображення знака й переліку товарів і послуг, яких не було в поданій заявці; видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав третіх осіб; якщо знаки можуть порушити права, набуті третіми особами в країні, де витребовується охорона; якщо знаки суперечать моралі чи громадському порядку та, особливо, якщо вони можуть ввести в оману громадськість);
Відповідні судові заходи бажано вирішувати за участю фахівців у галузі права або патентних повірених.
На печать