Чому Україна є привабливою для інвестицій?

Завантажити оригінальну статтю у форматі PDF

Примітка редакції (12 жовтня 2026 року). Статтю написано в контексті подій і статистики 2000–2015 років. Історичні прогнози, оцінки інвестицій та показники патентної активності не описують автоматично ситуацію 2026 року. Окремі наведені цифри потребують перевірки за первинними джерелами.

Після суспільно-політичних потрясінь 2013–2014 років Україна шукала нові джерела економічного зростання та залучення капіталу. На той час особливі сподівання пов'язували з розвитком аграрного сектору, переробної промисловості та впровадженням інновацій. Одним із чинників, здатних підтримувати такі інвестиції, є належна правова охорона результатів інтелектуальної діяльності.

Після переходу від радянської системи господарювання до ринкової економіки Україна поступово сформувала умови для приватного підприємництва й конкуренції. У міжнародній економічній літературі такі країни нерідко розглядають у контексті ринків, що розвиваються. Водночас сама належність до цієї групи не гарантує швидкого зростання або прибутковості інвестицій.

Інвестиції на ринках, що розвиваються, можуть відкривати можливості для вищої дохідності, але зазвичай супроводжуються додатковими ризиками: регуляторними, валютними, інституційними та ринковими. Для інвестора важливі не лише природні ресурси й перспективи приватизації, а й захищеність майнових прав, передбачуваність законодавства та можливість комерціалізації нових розробок [1].

У які галузі економіки України спрямовували інвестиційні очікування?

Важливе місце в економіці України традиційно посідають сільське господарство та переробка сільськогосподарської продукції. Значні земельні ресурси, родючі ґрунти, виробничий досвід і можливості розвитку харчової промисловості створюють передумови для інвестицій. Проте оцінювати перспективність окремого проєкту слід з урахуванням інфраструктури, логістики, доступу до фінансування, безпекових ризиків та ринків збуту.

У первісній публікації наводилися такі орієнтовні історичні показники: близько 28 млн га чорноземів, 42 млн га земель сільськогосподарського призначення та приблизно 32 млн га оброблюваних земель. Для порівняння згадувалися площі сільськогосподарського використання в Польщі, Німеччині та Румунії. Методики обліку земель і періоди, за які наведено ці дані, можуть відрізнятися, тому такі величини не слід вважати сучасним зіставним статистичним рядом без окремої перевірки.

У 2015 році предметом широкого обговорення була земельна реформа. Тодішній президент Петро Порошенко, представники його адміністрації та учасники експертних дискусій обговорювали можливе скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель. У публічних прогнозах, наведених в оригіналі, згадувалися потенційні інвестиції на рівні десятків мільярдів доларів, а також висловлювання Джорджа Сороса про можливе інвестування в українські проєкти [2]. Ці заяви були прогнозами того часу, а не підтвердженими обсягами фактично здійснених інвестицій.

Актуальне уточнення: ринок сільськогосподарських земель в Україні було відкрито 1 липня 2021 року. З 1 січня 2024 року можливості придбання земель розширили для визначених законодавством українських юридичних осіб. При цьому діють законодавчі обмеження, зокрема щодо набуття сільськогосподарських земель іноземцями. Отже, прогнози 2015 року про майбутнє відкриття ринку землі не можна подавати як опис чинного стану.

Інвестиційна стратегія потребує правових та економічних механізмів управління ризиками. Якщо бізнес ґрунтується на новому обладнанні, способі виробництва чи технології переробки сільськогосподарської сировини, важливо завчасно визначити, які результати можуть охоронятися як об'єкти інтелектуальної власності. Для цього можуть бути корисними патентний пошук і перевірка відомого рівня техніки.

Розроблення та впровадження нових технологій не завжди супроводжується патентуванням: компанія може обирати й інші механізми, зокрема збереження конфіденційної інформації. Проте патентна статистика залишається одним з індикаторів технологічної активності, якщо враховувати методику підрахунку, типи заявників і правила відповідних країн.

Динаміка патентування винаходів в Україні та світі

У первісній статті як приклад розглядалася динаміка патентування в сільському господарстві за 2000–2003 роки. За наведеними автором даними, у світі у відповідній технологічній вибірці було подано 19 857 заявок у 2000 році, 22 873 — у 2002 році та 24 187 — у 2003 році [3]. Зазначені показники потребують уточнення щодо класифікації технологій і кола врахованих заявок; вони не є загальною кількістю всіх патентних заявок у світі.

Таблиця 1. Провідні країни за патентуванням у галузі сільського господарства у 2000–2003 роках (історичні дані).

Загальносвітова патентна активність у той період справді зростала. За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), у 2012 році у світі було подано приблизно 2,35 млн заявок на патенти. У початковому тексті також наводилася оцінка 9,3 % для технологій, пов'язаних із сільським господарством і його переробкою; ця частка потребує окремого підтвердження за визначеною класифікацією технологій.

Упродовж 2000–2014 років відбулися суттєві зміни географії патентування. Особливо швидко зростала кількість заявок у Китаї, який у 2011 році став найбільшим патентним відомством світу за кількістю отриманих заявок. Твердження первісного матеріалу про темпи приросту близько 27,7 % на рік і дванадцятикратне зростання за 2000–2010 роки потребують перевірки за однаковою методикою обліку [4].

За історичними даними, наведеними автором, у 2004–2012 роках до України щороку подавали приблизно 5–6 тис. заявок на винаходи, а частка рішень, віднесених до сільського господарства та перероблення сільськогосподарської продукції, оцінювалася в 10–12 %. Частка національних заявників, за наведеною вибіркою, зменшувалася в окремі роки [5]. Ці оцінки необхідно зіставляти з офіційною статистикою за відповідні роки, враховуючи категорії заявок, резидентність заявників і територію подання.

Таблиця 2. Подання заявок на винаходи в Україні (історична динаміка).

На підставі таких показників автор робив висновок про недостатню підтримку інноваційного розвитку та посилення активності іноземних заявників. Проте сама по собі зміна частки резидентів не доводить ані технологічної залежності країни, ані фактичного обсягу вкладених інвестицій. Для повнішого висновку потрібно аналізувати також витрати на дослідження й розробки, промислове впровадження, ліцензії, виробництво та міжнародну торгівлю.

Підприємствам, які розробляють нове обладнання або способи виробництва, доцільно визначати не лише патентоспроможність технічного рішення, а й потребу в охороні на конкретних ринках. У таких випадках варто розглянути розроблення стратегії патентування, а за наявності відповідних умов — патентування винаходів і корисних моделей.

Реєстрація торговельної марки як інструмент просування продукції

Торговельна марка допомагає споживачам відрізняти товари або послуги одного виробника від продукції інших компаній. Для виробників сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки охорона назви чи логотипа може бути складовою стратегії виходу на внутрішній і зовнішні ринки. Водночас марка не є підтвердженням якості або походження товару сама по собі: ці характеристики можуть регулюватися окремими вимогами.

У первісній статті зазначалося, що у 2012 році у світі діяли мільйони зареєстрованих торговельних марок, а значна частка заявок стосувалася продовольства та аграрного сектору. Зокрема, автор наводив оцінку понад 16 % для відповідної галузі. Без уточнення використаної класифікації і методики обліку це число слід розглядати як історичну оцінку, а не як перевірений універсальний показник.

Таблиця 3. Розподіл реєстрацій торговельних марок за галузями промисловості (історичні дані).

За наведеними автором відомостями, протягом 2000–2014 років в Україні було подано загалом близько 380 тис. заявок на торговельні марки, з яких понад 18 % він відносив до виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Такі підсумкові дані потребують звірки з річними звітами та переліком врахованих класів товарів і послуг [7]. Для конкретного бізнесу рішення про реєстрацію торговельної марки в Україні слід приймати з урахуванням перевірки позначення та належних класів МКТП.

Вихід українських виробників на закордонні ринки також потребує визначення території охорони позначень. Одним із можливих інструментів є Мадридська система міжнародної реєстрації торговельних марок. У первісній публікації наводилися історичні показники близько 1,3 тис. реєстрацій до 2010 року і понад 3,2 тис. на момент написання статті [6]. Ці значення не можна переносити на 2026 рік без оновлення статистики. Докладніше — на сторінці послуги міжнародної реєстрації торговельних марок.

Автор також зазначав, що у 2010–2014 роках частка реєстрацій торговельних марок іноземних заявників в Україні становила приблизно 43,8 % [7]. Це історична оцінка, яка потребує уточнення: йдеться про кількість заявок чи зареєстрованих позначень, національні або міжнародні процедури, а також про спосіб визначення країни походження заявника. Тому робити на її підставі однозначний висновок про обсяг іноземних інвестицій некоректно.

Після реєстрації власник може використовувати передбачені законом механізми протидії порушенням. За потреби компанія може розглянути захист прав на торговельну марку, зокрема якщо конкуренти застосовують тотожні або схожі позначення без належних правових підстав.

Висновки

Український аграрний сектор і переробна промисловість мають ресурси та можливості для створення продуктів із доданою вартістю. Водночас інвестиційна привабливість залежить не лише від природного потенціалу: вирішальне значення мають безпека, правова визначеність, якість управління, доступ до фінансування та можливість працювати на ринках збуту.

Формування портфеля прав інтелектуальної власності може підвищувати захищеність бізнес-моделі та полегшувати комерціалізацію розробок, однак саме по собі не гарантує ні залучення інвестицій, ні фінансового успіху. Підприємствам варто узгоджувати патентну, торговельну та інвестиційну стратегії з реальними умовами ведення бізнесу.

Статистичні дані та очікування, наведені у статті, насамперед характеризують дискусію середини 2010-х років. Для оцінювання інвестиційного клімату сьогодні необхідні оновлені економічні, правові й патентні показники, а також урахування впливу повномасштабної війни.

Джерела первісної публікації

1. Кох Р. «Принцип 80/20». Москва: «Ексмо», 2013. С. 263–264.
2. Самаєва Ю. «Назустріч агроколоніалізму». «Дзеркало тижня. Україна», 2015, № 15. С. 1, 6.
3. Троян Е. «Патентування і реєстрація товарних знаків — невід'ємні інструменти при виході на зарубіжний ринок». Доповідь на конференції «Agromarket-2014», Харків, 17 жовтня 2014 року.
4. Дудко Д. «Патентна статистика як інструмент аналізу науково-технологічної сфери Росії». «Інтелектуальна власність. Промислова власність», 2012, № 10. С. 17–24.
5. Мосов С. Публікація про патентну експансію як інструмент завоювання товарного ринку України. «Інтелектуальна власність», 2013, № 10. С. 19–30. Назву потрібно уточнити за оригіналом: у публікації на сайті вона відтворена з помилками.
6. Жарінова А. «Український інститут промислової власності — 10 років діяльності. Наші досягнення і перспективи». «Наука та інновації», 2010, т. 6, № 5. С. 79–86.
7. Державна служба інтелектуальної власності України. Річний звіт за 2014 рік. Архівне джерело; потребує звірки відповідних статистичних таблиць.

Редакційна довідка. Уточнення щодо земельної реформи ґрунтується на Законі України № 552-IX та офіційних повідомленнях державних органів; показник 2,35 млн патентних заявок у світі за 2012 рік — на даних ВОІВ. Інші вузькоспеціалізовані історичні показники залишені з відповідними застереженнями до перевірки первинних статистичних джерел.