Патентна статистика як показник розвитку виробничої сфери в Україні

Поява заявок на винаходи і патентів на них привело до появи патентних баз, які являють собою суму знань людства. Рік за роком відбувається поява нових прошарків патентної документації, які, з одного боку, є переосмисленням раніше накопиченого суспільством досвіду, а, з іншого боку, є живильним ґрунтом для нових творчих пошуків і подвигів. Вивчаючи патентні бази чи можливо людині досить швидко прочитати про те, чим займався винахідник все своє життя і простежити розвиток технічних рішень в тій або іншій галузі людських знань. Оскільки в одному патенті відображено одне технічне рішення, то дослідження патентних баз також дозволяє легко переглянути розвиток технічного рішення, а також дозволяє відстежити зміни, уявлень в суспільстві і тим самим дозволяє передбачити подальший напрямок розвитку техніки.

Поява патентного права зробило (і продовжує робити) вагомий внесок у накопичення знань людства, а також призвело і до інших соціальних явищ. Наприклад, оскільки однією з особливостей патентного права є суворо територіальний характер, тобто патент на винахід діє тільки в межах тієї країни, де він виданий, так як держава, що видала патент, є сувереном лише у своїх власних межах, то це вносило певні економічні корективи в діяльність товариств. Це було пов'язано з тим, що в часи становлення патентної системи перші патентні закони дозволяли видачу патентів на ту чи іншу частину території країни. Множинність патентів на території країни заважала формуванню загального національного господарства і сильно дезорганізовувала промисловість і торгівлю. Наприклад, множинність патентів довгий час заважала остаточному економічному і політичному об'єднанні німецьких князівств, що почалося у 1862 р. і завершився 18 січня 1871 р., що було зумовлено тим, що видатний державний діяч Бісмарк в результаті зародження ліберальної економіки у 1868 р. в наданні раді Північно-німецького союзу повідомляв: "Замість того щоб заново починати неуспішні спроби виправлення законів про патенти, краще було б зовсім скасувати такі на всій території Союзу", але незважаючи на це у 1877 р. був прийнятий перший єдиний патентний закон, але були і інші випадки, наприклад, у Нідерландах закон від 15 червня 1869 р. скасував на майбутнє видачу патентів на винаходи, при тому, що спочатку закон про патенти для Бельгії, Голландії і Люксембурга був виданий 25 січня 1827 р. Однак патентне законодавство було відновлено в Голландії у 1910 р.

 Історія патентного права показує, що створення єдиного патентного права була незмінним супутником об'єднання різних територій в єдину державу. Так, до об'єднання Північноамериканських штатів у США, у 1785 р. такий собі Джеймс Рамсей змушений був роздільно запатентувати свій винахід у Меріленді, Віргінії, Пенсільванії і Нью-Йорку. У 1790 р., безпосередньо слідом за завоюванням незалежності, в країні було запроваджено єдине патентне право. Точно також введення єдиного патентного закону послідувало відразу після злиття в єдиний союз австралійських штатів [1]. В подальшому для реалізації утворень, які сприяли формуванню "спільного ринку", були розроблені кроки щодо уніфікації та отримання єдиного патенту. Незважаючи на те, що ідея формування спільного ринку висловлювалася Наполеоном і Гітлером і ідеї уніфікації та єдиного патенту виникли в Європі, перший крок був зроблений в Африці. 13 вересня 1964 р. вступила в силу Афро-Мальгашска конвенція про охорону промислової власності, яка передбачала централізацію всієї адміністративної діяльності в галузі патентів в єдиному Афро-Мальгашскому бюро в Яунде (Камерун) і введення єдиного патентного закону, чинного на території всіх 14 держав - членів Конвенції (Берег Слонової Кістки, Верхня Вольта, Габон, Камерун, Дагомея, Конго (Браззавіль), Мавританія, Мальгашска Республіка, Нігер, Руанда, Сенега, Того, Центральна-Африканська Республіка, Чад). В основу цього єдиного закону було покладено патентний закон Франції.

 Про що свідчить патентна статистика?

 Дослідження і вивчення патентної статистики надзвичайно цікаво і корисно, так як воно дозволяє виявити тенденції розвитку техніки. І дозволяє зрозуміти і встановити причину появи тих чи інших явищ і дозволяє виявити "хвороби" патентної системи. Наприклад, кількість виданих у різні роки патентів досить точно корелює з темпами розвитку промислового виробництва в Англії, Німеччині, Японії, Франції, США. Наприклад, з 1870 по 1900 рр., тобто в період, коли Німеччина обігнала Англію в промисловому відношенні, кількість патентів, виданих у Німеччині зросла у 14 разів, тоді як в Англії - лише у 6 разів. Після Першої світової війни найбільше зростання патентування спостерігалося в країнах з високими темпами економічного зростання. При цьому патентування здійснювалося у сферах вилучення прибутків. Так, на початку 20-го століття у місці з розвитком двигунів, відбулося зростання заявок на склоочисники для автомобілів, у 1930-ті роки в Німеччині відбувалось зростання заявок на деталі зброї, а в Англії з 1895-1900 рр. було подано 5 тис. заявок на удосконалення велосипедів. На тему про використання морської води для пиття до 1980 р. було опубліковано 2170 наукових робіт та видано 652 патенти.

 Так, аналіз патентної статистики за роки Великої депресії (1929-1933 р.р.) свідчить про те, що пік кількості патентних заявок, поданих у 1925-1932 рр., припадав на 1929 р. в Австралії, Англії, Італії, Норвегії, США, Фінляндії, Швеції; на 1930 р. - у Австрії, Бельгії, Німеччині, Голландії, Франції, Чехословаччині, Швейцарії; на 1931 р. - у Японії та Польщі.         Однак число заявок на патенти скоротилося у 1932 р. порівняно з періодом 1929-1931 рр. у всіх цих 16 країнах, що стало прямим наслідком економічної кризи. Відомо, що в ряді країн ці роки наука зазнавала серйозних утисків, в парламенти вносилися ретроградні закони про заборону винаходів, розробники яких вважали, що скасування монополії на винаходи призведе до їх швидкого впровадження у виробництво. Але, більшою мірою, розвитку науки і техніки шкодило небажання компаній впроваджувати наявні винаходи. У 1931 р. Німецький союз винахідників вказував на постійно зростаючі труднощі впровадження нових патентів у виробництво. У багатьох випадках 99% фірм, яким було запропоновано новий запатентований винахід, відхиляли його, незважаючи на безсумнівну досконалість лише з тієї причини, що їм було неможливо займатися чимось новим за різних причин - брак коштів на впровадження, необхідність навчання персоналу, зміни налагодженого виробничого циклу тощо [2].

На прикладі Франції видно, що падіння кількості виданих патентів на винаходи завжди доводилося на періоди криз в економіці, наприклад, у 1857 р. було відзначено зменшення кількості виданих патентів на 12% по відношенню до попереднього року, у 1891 р. - на 5%, у 1900 р. - на 4%, у 1907 р. - на 6%, у 1921 р. - на 11%. До початку Другої світової війни рівень видачі патентів, максимум якого припадав на 1929р. так і не було досягнуто, а у 1938р. загальна кількість виданих патентів у світі впала на 16% порівняно з 1937 р.

У роки Другої світової війни союзниками було реквізовано понад 40 тис. патентів і 4,7 тис. заявок з країн "осі" (Німеччина, Італія, Японія), на базі яких вільно видавалися ліцензії за ставкою в 50 дол. за патент [3]. Щоправда, даних, які містилися в патентних описах виявилося мало для того, щоб проникнути в німецькі технологічні секрети. Тоді по секретній директиві Об'єднаного комітету начальників штабів США №1067 було вирішено провести на окупованій території заходи по науковому і технологічному роззброєнні Німеччини з метою отримання ноу-хау до закритих патентів [4]. В ході цієї операції, умовно званої "Пэйпер кліпс" ("паперова скріпа"), в США було вивезено близько 3,5 млрд. сторінок технічної документації до 200 тис. патентів на загальну вартість 30 млрд. дол. Крім того, в США були вивезені декілька тисяч вчених з Німеччини [5].

Незважаючи на те, що у 1825р. один із клерків Бюро патентів і товарних знаків США подав у відставку, вважаючи, що в його країні все, що можна, вже винайдено і запатентовано (до того часу було видано близько 7 тис. патентів), об'єм патентування постійно зростає, так за період з 1791 по 1962 р. було видано у світі 981252 патентів [6] див. таблицю №1

Таблиця №1

Аналіз, проведений американськими дослідниками, 12 тис. патентів в області нафтопереробки, 83 тис. патентів у галузі сільськогосподарського машинобудування, 38 тис. патентів в області паперової промисловості та кілька тисяч патентів в області залізничного транспорту, виданих в США з середини XIX до середини XX ст., показав, що динаміка патентування в цих галузях практично завжди співпадала з динамікою інвестицій та біржових курсів цінних паперів [7].

Це також було пов'язано з тим, що в цінах запатентованих товарів закладені високі прибутки. Прикладом може служити компанія "IBM", яка при середній нормі прибутку в США, що дорівнює 10%, отримувала при продажу своїх електронних обчислювальних машин 37% прибутку на капітал, причому її дивіденди протягом 50-х років подвоїлися. Компанія "Амерікенсайанамид" вже в перший рік після випуску на ринок запатентованого антибіотика хлормецитину отримала прибуток у розмірі 10 млн. дол. при обсязі продажів в 28 млн. дол. [8]. У Пуерто-Ріко прибутку підприємців в галузях, що виробляють переважно запатентовані товари і застосовують запатентовані способи (наприклад, в електротехніці і електроніці, хімії, фармацевтики), досягали 25-30% до ціни товару, тоді як в галузях, продукція яких переважно не патентується, вони становили 15-20% [9]. Запатентований процес отримання рідкого палива з вугілля приніс фірмі "Салол", (ПАР) у 1961р. прибуток в 2,6 млн. при обсязі продажів 18 млн.

Дуже переконливе уявлення про вплив патентного захисту на ціни дає зіставлення цін на однакові медикаменти в різних країнах. На початку 1960 р. в ряді країн могли бути запатентовані і готові медикаменти, і способи їх виробництва (США, Великобританія, Канада, Бельгія), в інших - тільки способи виробництва (Австрія, ФРН, Голландія, Данія), а в Італії - ні те, ні інше. Тому ціна, наприклад, на препарат хлорпромазин виробник - фірма "Рон-Пуленк", Франція) становить у Бельгії 1,37 дол, а в Данії 0,51 дол. за рівні дози. Препарат мільтаун (фірма "Америкенсайанамид") продавався в Бельгії за 3,25 дол., у Канаді 3,60 дол., а в Італії за 1,77 дол., ціна серпазила ("Сіба", Швейцарія) дорівнює в Бельгії 1,89 дол., у ФРН 1,05 дол., а в Данії 0,83 дол. [10].

Слід також пам'ятати, що збільшення частки запатентованих товарів у загальному обсязі збуту призводить до збільшення частки компанії на ринку. Наприклад, компанія Дюпон, надавши американському ринку у 1920 р. запатентований штучний шовк, домоглася збільшення суми продажу до 100 млн. дол. у рік. У наступні 10 років компанія Дюпон також випустила на ринок запатентовані товари - целофан, тетраетилсвинець, ацетатні з'єднання, нітролаки та, в результаті, стала лідером хімічної промисловості у США з щорічним оборотом 200 млн. дол.

До 1940 р. оборот компанії зріс до 400 млн. дол. за рахунок випуску патентованих товарів - нейлон, неопроновий каучук, фреон, до 1950 р. оборот був збільшений до 1 млрд. дол. (орлон, дакрон, фторопластики, епоксидні смоли, поліуретан), потім відбувалося збільшення обороту за рахунок використання нових патентованих товарів - кронара, мулара, дакрила, дельрина, нюлона і т. д. Тому зарубіжні корпорації зацікавлені в постійному збільшенні частки запатентованих товарів у загальному обсязі продажів, що дозволяє зберігати на високому рівні прибутковість компаній, яка забезпечує їх виживання, особливо в період криз. Тому між витратами на дослідження та фінансовими звітами діяльності компаній є пряма залежність. Це підтверджують дослідження інституту Брукінга, який простежив долю ста найбільших корпорацій з 1909 р. по 1948 р., в результаті чого було встановлено, що у 1948 р. з них залишилося лише 36, а у 1955 р. - 29. Обстеження підсумків діяльності 22 англійських хімічних компаній показало, що в п'яти з них, чиї активи росли особливо швидко, витрати на дослідження в розрахунку на 100 зайнятих було в 2,5 рази вище, ніж у інших п'яти фірм, чиї активи зростали повільніше всього [11]. Витрати виробництва вінілхлориду мономеру при розробці нового способу його отримання (на базі неочищеного етилену й ацетилену), розробленому і запатентованому фірмою "Курехараббер" Японія, дозволили знизити витрати на 25-30%, що дозволило реалізувати кінцевий продукт на вигідних умовах, а також забезпечило отримання додаткового прибутку від використання нового винаходу. У 1963 р. за рівнем прибутку на капітал (у %) в перші ряди американських корпорацій вийшли найбільші патентовласники: "Джіллет" (34,1), "Дженералмоторс" (22,4), "Дюпон" (19,3), "Дженерал електрик" (14,7), а за розміром прибутку до оборотів та продажів: "Дюпон" (18,3) та "Дженералмоторз" (9,7) [12]. При цьому витрати на дослідницькі роботи в цих компаніях становили 4-7% до ціни товарів. Як виявилося, тільки 15% які витрачаються на дослідження засобів забезпечувало отримання позитивного результату. Решта 85% було використано на розробки, які не пішли у виробництво, що свідчило про неспроможність та безперспективність того або іншого рішення, що по суті також стало позитивним результатом. З кожних 100 патентів прибуткові 2-3, окупають витрати на патентування ще 7-8 патентів. Суми вкладень на впровадження технічної новинки відносяться до вартості її розробки, як 10:1, при цьому суми вкладень списуються на собівартість продукції, виробленої на базі нової техніки [13]. При цьому, норми амортизації запатентованого обладнання вищі, ніж звичайного, бо вона відбувається в умовах підвищених цін. Так, 96% опитаних компаній металообробної промисловості США зазначили, що витрати навіть на дороге автоматичне устаткування списували за три роки, 59% компаній - за два роки, а вартість деяких приладів і засобів автоматизації - за один рік. Також на ціни всіх товарів додатковим тягарем лягає амортизація не завантажених потужностей, а так як запатентовані товари мають більший резерв прибутку в ціні, значна частина таких амортизаційних відрахувань списується на них. При цьому багато компаній, калькулюючи величину цін, спеціально виходять з рівня завантаження їх підприємств приблизно на 80%, щоб забезпечити можливість списання бездіяльних, перш за все морально застарілих, потужностей [14]. Тому компанії дуже розбірливі при запуску новинок у виробництво і приділяють цьому процесу серйозне значення. Наприклад, запуск у виробництво нової моделі сучасного реактивного літака був рентабельним лише при провадженні в кількості більше 100 шт., але з 25 типів цивільних літаків, створених в Англії після Другої світової війни, лише 3 знайшли досить широкий ринок збуту і були продані в кількості більше 100 штук [15]. При цьому, в той же час тенденції, згідно з якими експлуатація запатентованої новинки в іноземних філіях компаній часто дозволяла впровадити її в практику у кращих умовах виробництва, ніж на батьківщині винахідника. Наприклад, в Європі, де заробітна плата робітників на 30-35% нижче, податки на прибуток також нижче, а норми амортизації у 1,5-2 рази вище, ніж у США. У результаті норма прибутку американських компаній "дому" в період з 1953 по 1961 рр. складала 10,2%, а в Європі - 13,3%. Експорт капіталу дозволяв обходити митні бар'єри. Пораховано, наприклад, що у 1960 р. американський імпорт при скасуванні тарифів міг би зрости на 2,6 млрд. дол., а при скасування тарифів та квот на 3,9 млрд. дол. [16]. При цьому організована за кордоном філія користується всіма благами захищеного ринку нарівні з місцевою промисловістю. Тому експорт капіталу розглядається як один із способів конкурентної боротьби, наприклад, сума прямих американських інвестицій у країнах ЄЕС (Європейське економічне співтовариство) зросла з 1,7 млрд. дол. у 1957 р. до 3,7 млрд. дол. у 1964 р., а кількість отриманих патентів збільшилася більш ніж в 1,5 рази. У свою чергу, західноєвропейські і канадські компанії виробляли на підконтрольних підприємствах в США продукції більш ніж на 8 млрд. дол. в рік, або у 1,5-2 рази більше, ніж вони експортували в цю країну. У 1960 роках чітко простежувалася зв'язок експорту капіталу і його патентного захисту, наприклад, у першу п'ятірку інвесторів в обробну промисловість США входили: Англія, Голландія, Канада, ФРН і Швейцарія; у першу п'ятірку іноземних власників патентів в США: ФРН; Англія; Франція; Канада; Швейцарія; Голландія займається 6-е місце, відповідно.

Якщо у 1949 р. сума продажів закордонних філій компаній США дорівнювала експорту країни (12 млрд. дол.), у 1958 р. експорт склав 17 млрд. дол. відносно продажу продукції філій у 30 млрд. дол, а до кінця 1960-х ці показники зросли до 25 і 60 млрд. дол., відповідно.

Станом на 1964 р. було три країни (за винятком країн з соціалістичним плануванням): США, ФРН і Японія, де кількість патентів, виданих місцевим заявникам, перевищувало кількість патентів, що видаються іноземцям. В інших, більш ніж ста країнах, частка іноземців серед патентовласників перевищувала 65%. Такі країни як США, ФРН, Англія, Швейцарія, Голландія отримували в іноземних державах патентів більше, ніж видають іноземцям самі, що дало їм можливість отримати перевагу у використанні патентів в боротьбі за місце на світовому ринку. Що стосується Японії, то у 1950-х роках вона отримувала одиниці іноземних патентів, наприклад, у 1963 р. вона подала 8064 заявки в іноземні держави. З усієї кількості отриманих патентів (деякі з них виконують одночасно кілька функцій), отриманих за кордоном, близько 70% захищають промисловий експорт, близько 40% - операції філій, близько 15 % - операції з продажу ліцензій і наданні технічної допомоги [17].

Таким чином, видно, що динаміка патентування відображає попит на науково-технічні дослідження і розробки. Попит же, у свою чергу, пов'язаний з ефективністю нових розробок та їх прибутковістю при використанні у виробництві. У свою чергу, патенти що видаються нерідко дозволяють передбачити подальший напрям використання результатів досліджень у певному виробництві, і є вісниками майбутніх зрушень у суспільстві.

Використання запатентованих товарів дає серйозні переваги в конкурентній боротьбі, але на превеликий жаль вони не вічні, але досить тривалі за часом, ніж переваги нових товарів, що не користуються патентним захистом. Практика показує, що запатентоване рішення перекривається в результаті новим, більш досконалим, але це відбувається не відразу і пов'язано для конкурентів з великими витратами коштів. Наприклад, в Англії до 1956 р. єдиним постачальником електронно-променевих трубок розміром 21 дюйм була компанія "Муллард, лтд" - дочірнє підприємство відомої голландської фірми "Філіпс". Для того, щоб проникнути на англійський ринок з такою ж продукцією, американська компанія "Сильвэйниа електрик продактс" запатентувала в Англії свій спосіб виготовлення цих трубок. За угодою з англійською фірмою "Торнэлектрикл" було передбачено, що їй буде надано право виробництва трубок, виготовлених за запатентованим способом, і американська компанія стане співвласником заводу, побудованого для виробництва трубок.

У 1963 р. в США компанія "ПэркДевіс" контролювала 100% ринку хлорамфеніколу, "Мерк" - весь ринок вітамінів Е і В12, "Чарльз Пфайзер" - тераміцину, олендоміцину, "Амерікенсайанамид" - ауроміцину. В Англії "Империэлкэмикл" контролює 100% ринку терилену, а Італії "Монкреатини" - весь ринок поліпропілену. За даними тарифної комісії США, в руках лише однієї фірми зосереджено виробництво 926 з 1458 циклічних напівпродуктів, 590 з 1300 кам'яновугільних барвників, 577 з 765 напівпродуктів для синтезу медикаментів, 100 з 140 хімікатів для гумової промисловості, 130 з 200 отрутохімікатів. При цьому успішне використання винаходу значно ефективніше (прибутковіше) в результаті широти його патентування в інших країнах. Наприклад, якщо американська компанія "Дженералтайер" оцінювала свій американський патент №US2964083 на один з видів каучуку в 50-75 млн. дол., то блок патентів, що охороняє її каучук у провідних країнах світу, оцінювався нею вже в 150-200 млн. дол. Це було однією з причин, в результаті якої західнонімецька компанія "НСУ" запатентувала свій роторний двигун Ванкеля більш ніж 60 країнах світу [18], атомна батарея Ф. Жоліо-Кюрі була запатентована в 52 країнах, компанія "Дюпон" через свої патенти в США і за кордоном контролювала 80% виробництва фторопластиків.

У більшості випадків винахід патентують там, де йому найбільш безпосередньо загрожує конкуренція. Патенти на винаходи та суміжні з ними види промислової власності (корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки) охороняли у 1929 р. приблизно ½, у 1937 і 1950 рр. 3/5, у 1959 р. 7/10, у 1962 р. ¾ загального обсягу промислового експорту у світі.

Операції з купівлі-продажу патентів і ліцензій грають істотну роль в економіці та у зовнішній торгівлі багатьох країн. Наприклад, у 1963 р. доходи США від продажу нової технології за кордон становили 600 млн. дол., Англії та ФРН - приблизно по 50 млн. дол., Франції і Голландії - 20 млн. дол., Швеції, Канади, Австрії, Японії - 6-10 млн. дол., але позитивний баланс по такого роду операцій мають лише США і Швейцарія (в окремі роки Голландія). Країни, що переважно придбали ліцензії, в кінцевому рахунку отримали великі економічні вигоди з придбання іноземної технології. Так, завдяки закупівлі за кордоном ліцензій ФРН змогла швидко модернізувати свої виробничі потужності після Другої світової війни. Особливо багато ліцензій було придбано в таких галузях, як органічна хімія, радіоелектроніка, атомна промисловість, транспортне машинобудування. У підсумку, при частці витрат на дослідницькі роботи у валовому національному продукті вдвічі меншою, ніж США, ФРН у 1960 роках мало в чому відставала від них в області техніки [19]. Дуже показовий приклад закупівлі технологій Японією за кордоном. З 1950 по 1964 рр. Японія закупила за кордоном 2563 ліцензії, на базі яких проводилося 11% промислової продукції, 17% експортних товарів, здійснювалося 10% валових капіталовкладень, при цьому Японія обігнала по закупівлі ліцензій ФРН в обсязі. В результаті чого виробництво продукції за ліцензіями у Японії за період з 1950-1960 рр. зросла в середньому за рік на 72%; якщо в цей період темп розвитку японської економіки (зростання ВВП) становив в середньому в рік 21%, то без закупівлі іноземної технології, на думку журналу "Орієнтал економіст" (США), він був би менше 20% [20].

За оцінкою японської та американської преси, у 1950 р. Японія по своєму технічному рівню відставала від США на 20-30 років, а в 1960 р. завдяки придбанню ліцензій - вже тільки на 10-15 років. І це при власних витратах на дослідження у 100 разів менші, ніж у США! За іноземні ліцензії японські фірми щорічно платили стільки ж, скільки витратили на самостійні дослідницькі роботи. Проте були й інші варіанти, наприклад, у 1960 р. американська компанія "Дюпон" створила спільно з великими японськими хімічними компаніями два підприємства для виробництва в Японії за ліцензіями Дюпон неоприну і поліетилену високого тиску. Концерн Дюпон отримав половину акцій нових підприємств в значній мірі за надання ліцензій патентів Дюпона і технічної допомоги. Журнал "Бізнес уік" (від 22 березня 1958 р.) писав, що система американських ліцензійних угод є ефективним знаряддям для проникнення на іноземні ринки, "які в іншому разі були б недоступними або внаслідок нестачі там доларів, або через торгових бар'єрів". У ліцензійних угодах нерідко обмовлялося, що американськими компаніями надається виключне право поставки певних видів обладнання іноземним фірмам, які користуються американськими ліцензіями. У 1960-ті роки Японія в середньому закуповувала 500-650 ліцензій на рік. Закупівля іноземних ліцензій Японією сприяла підтриманню високої ділової активності в промисловості, а також її модернізації, зокрема, за рахунок збільшення інвестицій. Впровадження іноземної техніки, як правило, було пов'язано з організацією виробництва нових, більш досконалих товарів і освоєнням новітніх технологічних процесів. Це в більшості випадків викликало необхідність в установці нового обладнання, що призводило до посилення інвестиційної діяльності. Обсяг інвестицій зростав разом з кількістю використовуваних ліцензій і збільшенням виробництва на їх базі. Таким чином, впровадження Японією закордонних науково-технічних досягнень стало важливим чинником оновлення основного капіталу. На початку 60-х років приблизно 20-30% усіх нових капіталовкладень в країні було пов'язане із закупівлею іноземної техніки і технології. Це також дозволило Японії отримати наймолодший парк обладнання і дозволило здійснювати експорт технологій. Так за 1965-1969 рр. Японією було продано 526 ліцензій, а надходження за їх використання склало 120 млн. дол. Близько 52% загальної кількості ліцензійних угод припадало на частку азіатських країн, проте питома вага промислово розвинених країн в японському експорті збільшувався. Так частка цих країн зросла з 23% у 1965/66 до 48% у 1969/70 році. З 526 угод про продаж японських ліцензій 88% припадало на частку п'яти галузей промисловості, в тому числі (%): 44 - на хімічну, 21 - на електротехнічну, 11 - на загальне машинобудування, 7 - на чорну металургію і 5 - на транспортне машинобудування.

На 1966 рік у світі діяло приблизно 40 тис. ліцензійних угод, оборот від яких становив близько 1,5 млрд. дол. у рік, при цьому такі операції давали 7-8% всіх прибутків у світовій торгівлі. З 1952 по 1962 рік надходження від продажу ліцензій за кордон зросли в США у 3,4 рази, тоді як надходження від промислового експорту - на 60%, у ФРН - відповідно майже у 8 разів та у 3 рази. Доходи Франції від продажу ліцензій за кордон за 1953-1962 рр .. збільшилися з 45,7 млн. до 402,6 млн. франків, або майже в 10 разів, тоді як надходження від промислового експорту зросли вдвічі [21]. Оборот по ліцензійним угодам на світовому ринку зростав вдвічі-втричі швидше, ніж міжнародна торгівля в цілому, причому найбільша кількість ліцензій зосереджувалася у найбільш прогресивних галузях техніки: нафтохімії, радіоелектроніці, транспортному машинобудуванні (а також виробництві озброєнь), а обмін ними йде перш за все (на 85% від загального обсягу) між промислово розвиненими країнами. У 1968 р. за розмірами експорту машин і устаткування США випереджали найбільш великих експортерів з числа промислово розвинутих країн: Франції - в 2,5 рази і ФРН - в 2,5 рази, за вивезення науково-технічних знань: Франції - у 26,2, а ФРН - в 15,2 рази [22]. На 1968 р. загальний обсяг промислового виробництва за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 рази перевищує товарний експорт США. Тільки в Західній Німеччині за американськими ліцензіями випускали продукцію 300 фірм і 1400 дочірніх компанії. Обсяг виробництва на базі закордонних ліцензій досягав 10% у ФРН від її промислової продукції. На 1969 р. загальні витрати на наукові дослідження склали: у США 26,6 млрд. дол., Англія - 3,5 млрд. дол., ФРН і Франція - по 1,5 млрд. дол. При цьому витрати приватних компаній на науково-дослідні роботи становили: у США 12,7 млрд. дол., ФРН - 0,8 млрд. дол., Франція - 0,6 млрд. дол.

Незважаючи на те, що США належало 40% обсягу міжнародної торгівлі ліцензіями. Швидкими темпами зростали також і витрати на закупівлю за кордоном ліцензій. Так, з 1950 по 1968 рр. вартість витрат на імпорт ліцензій зросла більш ніж у 18 разів. Приблизно 60% платежів США за іноземні ліцензії припадало на західноєвропейські країни, на Канаду - близько 30%, Японії - 3%. Найбільш динамічною ліцензійна торгівля в США розвивалася в області хімічної промисловості. За 1958-1970 рр .. надходження від продажу ліцензій на цій галузі зросли з 80 млн. до 300 млн. дол., а платежі за них з 35 млн. до 200 млн. дол. Надходження за ліцензійними угодами ФРН у 1960 р. склали 40 млн. дол., а в 1969 р. - 113 млн. дол.

Як продавцями, так і покупцями ліцензій зазвичай є великі фірми, в чиїх руках концентруються результати дослідницьких робіт, а, з іншого боку, продавець зацікавлений у пошуках сильного у фінансовому відношенні покупця, який може швидко освоїти ринок, розгорнути виробництво і, отже, виплатити більшу винагороду.

Тому в США, продавцями ліцензій за кордон є лише 0,5% від всього числа компаній країни, а, наприклад, в Японії купівля ліцензій здійснювалася фірмами з капіталом понад 100 млн. ієн [23]. Проведені опитування показали, що в США за підсумками ліцензійної торгівлі задоволені 90% продавців, а в Японії 80% покупців. При цьому частка ліцензіара (продавця ліцензії) від отриманого прибутку, в результаті використання винаходу, становила 20-50%. До кінця 1950-х років ліцензійні угоди укладалися, в своїй більшості, терміном на 15-20 років, проте термін їх дії на кінець 1960-х років склав 5-15 років. Що стосується виплати ліцензійних винагород, для нагадування відзначимо, що ці винагороди виплачуються у вигляді одноразового платежу (паушальної суми) або періодичних процентних відрахувань (роялті) або їх комбінації. Практика виплати ліцензійної винагороди показує, що паушальний платіж може виплачуватися відразу або в розстрочку. Так, англійська фірма "Пауерджад" передала уряду США ліцензію на турбореактивні двигуни за одноразовий паушальний платіж у розмірі 3,2 млн. дол., а в угодах між американськими і японськими фірмами, як правило, при закупівлі ліцензій разом з промисловим устаткуванням обговорюється, що 50% паушальної суми виплачується після підписання угоди, 40% - після поставки обладнання і передачі технічної документації та інші 10 - після запуску обладнання. Сума паушального платежу завжди менше загальної суми, яка може бути отримана ліцензіаром під час виплати йому винагороди у формі періодичних процентних відрахувань, так як вона виплачується авансом і часто одноразово.

Також слід зазначити, що, починаючи з 1960-х років, патенти крім захисту звичайних продажів, стали залучатися для охорони операцій, пов'язаних з орендою обладнання, що було обумовлено швидким моральним старінням техніки і збільшенням вартості обладнання. Операції, пов'язані з орендою обладнання, стали активно використовуватися в таких галузях, як літакобудування, хімічна, фармацевтична, електротехнічна, харчова, нафтова, поліграфічна, паперова. Суми від операцій, пов'язаних з орендою, у США на той момент становили близько півмільярда дол. на рік. Найбільш поширена оренда була у сфері використання електронно-обчислювальних машин. Наприклад, в американської компанії "IBM" близько 60% валових доходів надходило від оренди, у "Питна-Бауєрс" (США) - близько 80%. Також значні вигоди стали приносити доходи, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням патентованого обладнання. У компаній "Нейшнл кеш реджістер" (США) і "Адресографмалтигар" (США) доходи від цих операцій становили близько 15% від загальної суми річних доходів.

У 1960-х роках вміст патентно-ліцензійного відділу обходився у 25-50% валового ліцензійного прибутку, причому перший показник вважався кращим. В цих витратах найбільшу вагу займає заробітна плата (у середньому 40%), загальні адміністративні витрати припадає 25%, на відрядження - 20-25%; витрати на підтримання чинності патентів і торгових марок становлять в середньому 10-12%.

Просте і швидке впровадження технологій забезпечує країнам, навіть у яких спостерігаються несприятливі природно-кліматичні умови, вагомі конкурентні переваги, в тому числі і на міжнародному ринках, наприклад, при штучному розведенні дзеркального коропа в Україні отримують близько 7 ц/га, в замкнутих аквасистемах, то в Японії отримують 20000 ц/га, середня врожайність зернових у Нідерландах становить 70 ц/га, в Україні цей показник становить 51 ц/га, а в Центральному окрузі Росії 22 ц/га. При цьому існують розробки, наприклад, ушаковська методика посадки рослин правильним трикутником і внесення добрив під кожну насінину, яка дозволяє вирощувати 120 ц/га зернових і до 2000 ц/га картоплі при середній врожайності в Україні і Росії близько 220 ц/га або спосіб обробки ґрунту Борисенко, який забезпечує економію паливно-мастильних матеріалів порівняно з пахотою 7-10 разів, а порівняно з плоскорізною обробкою у 3-4 рази, збільшує продуктивність праці мінімум у 2,5-5 рази, і забезпечує збільшення врожайності сільгоспкультур як мінімум на 15-20%, а також зберігає водно-повітряних режим ґрунту. Густонаселені держави Азії та Південної Америки пішли по шляху "зеленої революції" і на даному етапі Китай та Індія, які мають найбільшу кількість населення, після проведення "зеленої революції" змогли нагодувати не тільки себе, але і стали активними експортерами продукції сільського господарства. Основна суть "зеленої технології" полягала в тому, що уряд придбав кращі в світі інтенсивні технології сільського господарства в комплексі, наприклад, насіння купували разом з переробними агрегатами. Якщо купувалися високопродуктивні тварини, то для їх утримання ввозилось обладнання і навчалися фахівці.

Що стосується розвитку патентної системи за соціалістичної моделі управління, то в СРСР за перші три роки існування патентної системи з 1924р. по 1927 р. було подано 22023 заявок або в середньому 7341 заявок на рік. З цієї кількості 3938 заявок (53,63 %) було подано іноземними заявниками: Німеччина (2666 заявок), США (245 заявок), Англія (210 заявок), Голландія (170 заявок), Швеція (137 заявок) і т. д. В бюлетені "Відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки" за 1970 р. було опубліковано в 10 разів більше винаходів, ніж за 1946 р. За 1966-1970 рр. було опубліковано майже стільки ж винаходів, скільки за попередні 20 років. За період з 1966 по 1970 р. в бюлетені було опубліковано в 2,3 рази більше публікацій, ніж в 1961-1965 рр., і в 5,2 рази більше, ніж у 1946-1950 рр. Найбільш швидким у ці роки був розвиток винахідництва в таких областях, як електро - і радіотехніка, електроніка, приладобудування та обчислювальна техніка, засоби автоматизації, хімія, металообробка, гірнича справа, а також сільське і лісове господарство, де кількість публікацій про винаходи зросла в 7-12 разів [24].

При цьому за період з 1969 по 1974 рр. було зареєстровано приблизно стільки ж винаходів, скільки їх було створено за всі попередні роки Радянської влади. Інакше кажучи, якщо для подвоєння кількості винаходів, зареєстрованих у 1919-1945 рр.., потрібно було близько 20 років, то подвоєння збільшення фонду винаходів, накопичених за 1919-1968 рр., було забезпечено всього за 6 років.

На підставі представлених даних таблиці №2 видно, що надходження заявок за період 1965-1974 рр. зросла в 1,5 рази (з 95 до 143 тис. заявок). При цьому прискореними темпами збільшувалася кількість заявок, що надходять від організацій (більш ніж у 3 рази) і від нерезидентів (більш ніж у 4 рази).

Таблиця № 2 Динаміка надходження та розгляду заявок на передбачувані винаходи в СРСР за 1965-1974 рр.

З таблиці № 3 видно, що якщо у 1965 р. до Держреєстру СРСР було внесено всього 10,1 тис. винаходів, то у 1973 р. було внесено 50,5 тис. винаходів, при цьому зростання виданих патентів на ім'я нерезидентів теж збільшився у 3,6 рази. У результаті, якщо у 1950 р. в Держреєстрі СРСР налічувалося всього близько 100 тис. винаходів, то станом на початок 1976 р. кількість зареєстрованих винаходів перевищила півмільйона, тобто зросло за 25 років у 5 разів [25].

Таблиця № 3 Дані про кількість авторських свідоцтв і патентів, внесених до Держреєстру СРСР за 1965-1974 рр.

З таблиці №4 видно, що за 10 років кількість щорічно використовуваних винаходів зросла з 10,5 до 39,8 тис., тобто майже в 4 рази, а вперше використовуваних винаходів - з 6,2 до 12,2 тис., або в 2 рази. За той же період економія від використання винаходів зросла з 183,3 до 385,2 млн. руб. В 1975 р. економія від використання винаходів становила вже 650 млн. руб.

При цьому за період з 1964-1973 рр.. кількість використаних раціоналізаторських пропозицій зросла з 2,7 до 3,7 млн. руб., а загальна економія від їх використання - з 1,591 до 3,393 млрд. крб. За станом на 1976 р. загальна сума економії від використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій становила близько 5 млрд. руб.

Таблиця №4 - ефективність використання винаходів у СРСР за 1964-1973 рр ..

З даних таблиці №5, видно, що на 1974 р., провідне місце по абсолютній кількості прийнятих до розгляду заявок, зареєстрованих використаних винаходів займають Російська Федерація, Україна та Білорусія, які мають найбільшу чисельність населення. Проте аналіз даних по Республікам з розрахунку на кожні 100 тис. жителів дозволяє отримати більш повну картину стану винахідницької діяльності, в результаті чого перші п'ять місць за кількістю прийнятих до розгляду заявок займають ЛатССР, РРФСР, УРСР, БРСР, і ЛитССР; за кількістю зареєстрованих винаходів - ЛатССР; РРФСР, ЛитССР, УРСР, БРСР; за кількістю використаних винаходів - ЛатССР; ЕССР, УРСР, РСФСР та МРСР.

Таблиця №5

В таблиці №6 наведено дані про видачу патентів з 1883 по 1982 рр [26], а також з 1983 по 2010 рр., з яких видно, що за сто років у світі з 1883-1982 рр. було отримано 19161702 патенту, в той час як за 27 років (з 1983 по 2010 рр..) було отримано 13408370, що становить 69,97% від періоду 1883 по 1982 рр.

При цьому, в першу шістку країн за період з 1883-1982 рр. склали: США, Франція, Великобританія, Німеччина, Канада, СРСР, а перша 6-ка країн за період 1983-2010 рр. була наступна: США, Японія, Південна Корея, Китай, СРСР, Німеччина. При цьому в топ 20 з'явилися такі країни: Росія, Південна Корея, Китай, Мексика, Нова Зеландія, Індія, Польща і Сінгапур, а вийшли з топ 20 Італія, Бельгія, Швейцарія, Австрія, Чехословаччина, Аргентина, Угорщина, Нідерланди.

Таблиця №6

У Таблиці №7 наведено динаміку подач у світі заявок на винаходи в період з 1985 по 2014 рр. [27]. Так, якщо у 1985 р. було подано 921715 заявок на рік, то у 2014 було подано 2680900, що в 2,9 разів більше. При цьому по регіонах зростання склало: Азія - 4,7 рази; Африка - 1,05; Європа - 0,86; Океанія - 8,47; Північна Америка - 4,3; Латинська Америка і країни Карибського басейну - 4,22.

Таблиця №7

Слід зазначити, що у 2014 р. було подано 2680900 заявок на винаходи, при цьому Китайське патентне відомство у 2014 р. подано 928177 заявок і за кількістю поданих заявок на винаходи воно обійшло патентне відомство США, яке було подано 578802 заявок (див. таблицю №8).

Таблиця №8

Слід зазначити, що з 1991 по 2014 рр. зростання кількості поданих заявок на рік на винаходи по країнам склав: Китай - 81,26 рази; США - 3,36; Японія - 0,90; Південна Корея - 7,47; ОПВ (Європейське патентне відомство) - 3,34; Німеччина - 1,65; Індія - 11,92; Росія - 0,79; Канада - 1,52; Бразилія - 4,37.

Співвідношення резидентів до нерезидентів по країнах становить: Китай - 2,86 рази; США - 1,08; Японія - 6,94; Південна Корея - 2,92; ОПВ (Європейське патентне відомство) - 0,99; Німеччина - 4,05; Індія - 0,29; Росія - 2,37; Канада - 0,13; Бразилія - 0,25. В таблиці №9 наведена динаміка подач заявок в світі на корисні моделі. З якої видно, що за період з 1985 по 2014 рр. зростання заявок склав 33 рази, при цьому 85,4 % заявок на корисні моделі припадає на Азію, а 13,1% на Європу, при цьому якщо у 1985 р. в Європі у 1985 р. подавали 52927 заявок, то в 2014 р. 49640 заявок.

Таблиця №9

Що стосується міжнародного патентування, то у 2015 р. було подано 218000 заявок за процедурою РСТ, при цьому лідируючі країни представлені в таблиці №10.

Таблиця №10

При цьому заявки були подані в наступних галузях: комп'ютерні технології - 16385 заявок (8,2%); цифровий зв'язок - 16047 (7,3%); електричні машини - 14612 (7,3%); медицина - 12633 (6,3%); транспорт - 8627 (4,3%).

В таблиці №11 надана перша десятка лідерів компанії подач міжнародних заявок за процедурою РСТ за 2015 р.

Таблиця №11

У статті "Як захистити українського виробника методами нетарифного регулювання?" [28] зазначалося, що "Якщо в епоху існування СРСР у 1987-1988 рр. у ВНІІГПЕ подавалося близько 170 тис. заявок на винаходи в рік [29], і з них близько 20% припадало на українських заявників, що становило близько 35 тис. заявок на рік, то в 2009-2013 рр. число заявок, поданих українськими заявниками в Український інститут промислової власності (далі - Укрпатент), знизилося до обсягу - 2,6 тис. заявок на рік. Як видно, активність патентування винаходів національними заявниками знизилася в 13 разів."

Для отримання більш чіткої картини падіння винахідницької активності в Україні підготовлена таблиця №12, у якій надані дані, пов'язані з поданням заявок на винаходу та корисних моделей на території України заявниками, які проживають на цій території.

Так, з таблиці №12 видно, що за 12 років з 1980 по 1991 рр. було подано 345818 заявок на винаходи, при цьому за 23 роки з 1992 по 2014 рр. було подано 86973 заявок, що в 4 рази менше, при цьому, якщо включити число 100560 поданих заявок на корисні моделі за період з 1992 по 2014 рр., то загальна кількість заявок складе 187533 заявок, що все одно менше в 1,8 рази, при цьому слід враховувати, що в 1980-х роках в Україні незрівнянно більше щорічно подавали заявок, ніж за останні 23 роки, наприклад, в 1987 р. резидентами України було подано 35609 заявок, за цим показником на 2014 р. (див. таблицю №8) Україна займала в світі 7-е місце, а за загальною кількістю поданих заявок резидентами і не резидентами Україна займала б не менше 9-го місця в світі.

При цьому слід зазначити, що якщо в 1993 р. було подано 8687 заявок на винаходи, то в 2014 р. було подано всього 2457 заявок на винаходи, що в 3,5 рази менше, що набагато більше, ніж у часи Великої депресії. При цьому, якщо зіставити загальна кількість поданих заявок на винаходи та корисних моделей за останні 5-ть років, то дані за подачі за 2010-2014 рр. відображають тенденцію падіння з 1991 р. кількості заявок на винаходи і корисних моделей, поданих резидентами України.

Таблиця №12

ВИСНОВКИ

Аналіз патентної статистики показує, що фінансування і сприяння винахідницької активності сприяє активному розвитку як суспільства, так і території, на якій відбувається підтримка економіки.

Активну підтримку та сприяння винахідницької активності, пов'язане з економічним розвитком і дозволяє країнам швидко подолати економічні кризи.

Впровадження іноземних технологій на території сприяють швидкому розвитку економічного добробуту країни і дозволяє їй швидко подолати і вийти з економічної кризи (див. наприклад: Німеччина, після Першої і Другої світових воєн, Японія після Другої світової війни, Китай, який тільки у 1980р. сформував патентну систему.

Активну підтримку та сприяння винахідницької активності і найголовніше просте і швидке впровадження технологій забезпечує країнам, навіть у яких спостерігаються несприятливі природно-кліматичні умови, вагомі конкурентні переваги, в тому числі і на міжнародних ринках.

В Україні на підставі патентної статистики видно, що після 1991 р. відбулося різке падіння винахідницької активності, яке було більше, ніж в результаті Великої депресії або Світових воєн, при цьому в Україні відсутні передумови для початку сталого зростання з точки зору патентної статистики і не здійснюється жодна технологічна революція, про що свідчить динаміка подач заявок на винаходи і корисні моделі резидентами.

Навпаки, на території України відбувається падіння і при цьому створені передумови для його продовження, що видно, наприклад, з добірки матеріалів інформаційно-аналітичного тижневика "Дзеркало тижня" №41(237), 31 жовтня - 6 листопада 2015р., де можна побачити такі назви: "Беззахисна інтелектуальна власність" або "Як подолати "долину смерті", "Там де ночує безвихідь", "Українське колесо в стратегії - це те, чого нам весь час не вистачає", "Рух у Європу в "тіні", "Знову запізнюємося, панове!". Назва статей говорить сама за себе, панове!