У попередніх статтях був детально описаний безпрецедентний судовий процес (адміністративна справа № 160/9624/21) відносно зобов’язання Державну митну службу України зареєструвати торговельну марку, зареєстровану в Україні у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності.

Однак, не зважаючи на ухвалення відповідного рішення окружного адміністративного суду на користь позивача, що вступило в законну силу, на підставі постанови апеляційного адміністративного суду, у серпні цього року, Державна митна служба України безпідставно та протизаконно не квапилась зареєструвати об’єкт прав інтелектуальної власності у митному реєстрі на підставі рішення суду.

Щоб не доводити відповідний процес до примусового виконання та втрачати край необхідний час, було вирішено провести процедуру, так званого, допримусового виконання рішення суду.

Такий напрямок передбачав здійснення декількох методів зобов’язання по відношенню до суб’єкта владних повноважень.

Першими заходами було направлення до Державної митної службу України двох пов’язаних між собою заяв, а саме: заяви про виконання рішення суду у судовій справі та заяви про проведення реєстраційних дій щодо реєстрації торговельної марки у митному реєстрі об`єктів права інтелектуальної власності на один рік (поза межами вимог Порядку № 648).

Вимогами першої заяви було: виконання рішення суду, скасування рішення Державної митної служби України, поновлення права заявника та реєстрація торговельної марки, прийняття рішення про реєстрацію торговельної марки, проведення службової перевірки щодо посадових осіб Державної митної служби України, за результатами службової перевірки застосування до винних осіб відповідних заходів дисциплінарного характеру, а у разі встановлення ознак кримінального правопорушення, на підставі вимог діючого законодавства, повідомити Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратура України у встановлений спосіб.

У другій заяві було зазначено про необхідність включення торговельної марки до митного реєстру об`єктів права інтелектуальної власності з урахуванням раніше наданої заяви про реєстрацію та з урахуванням вимог рішення суду з цього приводу.

В подальшому було направлено відповідний адвокатський запит стосовно повідомлення про виконання рішення суду.

Розуміючи про можливе ігнорування з боку Державної митної служби України вимог вказаних заяв та звернень, до окружного адміністративного суду було підготовлено та направлено заяву позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі.

Вищезазначена заява була негайно задоволена судом першої інстанції, а винесеною ухвалою було зобов’язано Державну митну службу України подати протягом 60-ти днів з моменту отримання даної ухвали суду звіт про виконання рішення окружного адміністративного суду по справі.

Звертаю Вашу увагу, що відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Можливість встановлення судового контролю після ухвалення рішення суду підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (ухвала від 20 червня 2018 року у справі № 800/592/17).

Частиною восьмою статті 382 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Окремо слід вказати, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов`язком, під час прийняття рішення у справі.

Таким чином, позивача не позбавлено можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його не виконання.

Відповідні правові позиції з цього приводу викладені у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/207/19 від 22 січня 2020 року (адміністративне провадження №К/9901/31296/19 (ЄДРСРУ № 87080109)), рішенні від 31 липня 2018 року по справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження №К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі №805/516/18-а.

Звертаю увагу, також, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 20.06.2018 року у справі №800/592/17, а саме, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі.

Судовий збір за подання відповідної заяви про встановлення судового контролю в адміністративній справі не сплачується.

Так, приписами статті 4 Закону «Про судовий збір» не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою в порядку контролю за виконанням судового рішення, отже, за законом, на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому відповідно і з апеляційною скаргою. Окрема позиція з цього приводу викладена у рішенні Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 2а/0470/2563/12 (ЄДРСРУ № 72290400).

Використавши усі відповідні заходи, суб’єкт владних повноважень - Державна митна служба України була змушена виконати рішення суду. Наслідком такої роботи став перший юридичний прецедент щодо реєстрації об’єкта прав інтелектуальної власності у митному реєстрі на підставі рішення суду. Так, повідомленням Державної митної служби України позивач був проінформований про внесення торговельної марки до митного реєстру на підставі саме рішення суду.

Тож продовжується формуватись відповідна практика з цього приводу.

Отже, відмова в реєстрації об’єкта прав інтелектуальної власності у митному реєстрі з боку Державної митної служби України завжди може бути оскаржена в судовому порядку з позитивним наслідком для заявника, а описані методи допоможуть реалізувати належне рішення суду.