На сьогоднішній день, дуже часто розповсюджені випадки порушень у вигляді недобросовісної конкуренції, що відбуваються у сфері інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності не рідко виступають предметом протиправних дій з боку третіх осіб і відповідно потребують певного та кваліфікованого правового захисту. Захист інтелектуальної власності на законодавчому рівні, так чи інакше врегульовано, однак, нерідко застосовуються зовсім не притаманні інтелектуальному праву, допоміжні, варіанти захисту прав. Вказані варіанти захисту походять від основ захисту прав від недобросовісної конкуренції та підпадають під поле зору органів Антимонопольного комітету України. Вказаний орган, в останні часи, більш часто вживає відповідні заходи для заборони незаконного використання інтелектуальної власності за допомогою законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Право інтелектуальної власності й недобросовісна конкуренція є взаємопов’язаними інститутами, оскільки мають одну міжнародну правову основ, а саме - Паризьку конвенцію 1883 року, яка встановила базові положення про захист від недобросовісної конференції в частині охорони прав та захисту незареєстрованих позначень. Здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, реагування на прояви недобросовісної конкуренції є пріоритетними завданнями для Антимонопольного комітету України.

Незаконне використання інтелектуальної власності завжди пов’язано з діями суб’єкта господарювання, здатними викликати змішування відносно конкурента, його товарів або діяльності. Відповідне змішування може виникнути в результаті порушення виняткових прав на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації, що може кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція.

Тож, чи можуть органи Антимонопольного комітету України сприяти у захисті порушених прав інтелектуальної власності? Відповідь на це запитання потрібно шукати у спеціальних законах: Законі України «Про Антимонопольний комітет України» та Законі України «Про захист економічної конкуренції».

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (далі - АМК) комітет є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу АМК обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються зазначеним законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, у спеціальних процесуальних засадах діяльності АМК, визначених розділом VII Закону України «Про захист економічної конкуренції», визначених главою 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та Правилами.

За приписами частини першої статті 40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються АМК відповідно до його повноважень, визначених законом. Перелік повноважень АМК, зокрема, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції визначений у статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

Як визначено у частинах 1, 2 статті 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції», цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені Главами 2 - 4 цього Закону. Відповідно з частиною першою статті 4 цього Закону неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.

Положеннями статті 2 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено, що Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Недобросовісною конкуренцією, відповідно до статті 1 вищевказаного Закону, є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

При наявності ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченого статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», для встановлення факту порушення, органи АМК часто вимагають інформацію стосовно: використання об’єктів прав інтелектуальної власності відповідним суб’єктом господарювання та наявність охоронних документів з цього приводу, данні групи пов'язаних з відповідачем осіб, які контролюють господарську діяльність відповідача та інше.

Якщо спір між суб’єктами господарювання виникає у сфері конкурентних правовідносин, до предмета доказування, що застосовується АМК входять обставини, пов'язані з підтвердженням документально факту використання чужого позначення у господарській діяльності; доведення факту першості заявника у використанні позначення у господарському обігу та здобуття ним репутації на певному ринку; відсутність дозволу особи, яка має право на використання позначення та право забороняти використання позначення іншим особам; можливість змішування товарів і діяльності порушника з товарами і діяльністю заявника (тобто, здійснення господарської діяльності на одному чи суміжному ринку на території України). Однак, відсутність доказів стосовно хоча б однієї складових ознак правопорушення, унеможливлює застосування статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» до тих правовідносин, які виникають у зв'язку з використанням будь-якого позначення. При цьому між відповідними суб'єктами господарювання обов'язкова наявність відносин конкуренції та/або наміри відповідача у антимонопольній справі щодо набуття конкурентних переваг на відповідному ринку.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.08.2021 року зі справи № 922/1966/18 зазначено про те, що згідно з конкурентним законодавством, а саме: відповідно до статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» позначення отримує захист у конкурентних відносинах, а не як самостійний об'єкт інтелектуальної власності. Ключовим, у даному випадку, є питання щодо добросовісності/недобросовісності використання суб'єктами господарювання такого позначення у господарській діяльності.

Дуже багато висновків АМК втілених у відповідні рішення зводяться до того, що у разі наявності в діях відповідача порушення прав заявника на об’єкти інтелектуальної власності, заявник не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому суди виходять із загального права особи на користування результатами власної діяльності та виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України в сфері захисту від недобросовісної конкуренції.

Згідно звіту Антимонопольного комітету України за 2020 рік: Розпорядження Антимонопольного комітету України від 11.03.2021 № 7-рп. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. URL: https://amcu.gov.ua/storage/app/uploads/public/605/4a0/e26/6054a0e268fc0702551413.pdf    зазначено про детальний розподіл припинених порушень за типами, де: 147 ― недобросовісна конкуренція з яких 126 - поширення інформації, що вводить в оману (ст. 151) і всього 13 – неправомірне використання чужих позначень (ст. 4).

Органами Антимонопольного комітету було припинено 147 порушень Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Із них — 49 порушень у вигляді недобросовісної конкуренції, стосовно яких Комітетом прийнято рішення про накладення штрафних санкцій, та 98 — дій, що містили ознаки таких порушень, які було припинено відповідно до наданих органами Комітету рекомендацій суб'єктам господарювання. Найбільш поширеними порушеннями у сфері недобросовісної конкуренції є порушення, передбачені ст. 15¹ Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення інформації, що вводить в оману. Наприклад: з загальної суми накладення штрафів всього 9% за ст. 4 - неправомірне використання позначень і 85% за ст.15¹ - поширення інформації, що вводить в оману.

Погоджуюсь з рядом висновків фахівців у галузі права про те, що неправомірне використання ділової репутації суб’єктів господарювання є порушенням, передбаченим як безпосередньо конкурентним законодавством - Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», так і законодавством у сфері інтелектуальної власності. Хоча законодавець і оперує поняттям «ділова репутація», його визначення в законодавстві не наведено.

Об’єкти прав інтелектуальної власності відіграють суттєву роль в умовах ринкової економіки. Вони є важливими активами багатьох суб'єктів господарювання і мають цінуватись так само, як комерційна таємниця, бізнес-стратегії, дані про виробничі процеси, ринок, комерція - всі вони потенційно підпадають під певну модель щодо захисту прав інтелектуальної власності.

Таким чином, захист об’єктів прав інтелектуальної власності шляхом звернення з відповідною заявою про порушення прав від недобросовісної конкуренції до органів Антимонопольного комітету України є лише одним з варіантів захисту. Однак на сьогоднішній день, така стратегія в повній мірі не захистить права інтелектуальної власності, та не приведе до конкретного результату, а може слугувати виключно додатковим елементом у подальшому судовому захисті. Висновки (рішення) органів АКМ на користь заявника можуть слугувати додатковими доказами при вирішенні конкретного спору між суб’єктами господарювання.