Консервний ніж як один з парадоксів розвитку виробництва в Україні

 Завантажити цю статтю в PDF237.35 KB

У статті «Як захистити українського виробника методами нетарифного регулювання?» [1] зазначалося, що «Якщо в епоху існування СРСР у 1987-1988 р.р. під ВНДІДПЕ (Всесоюзний науково дослідний інститут державної патентної експертизи) подавалося близько 170 тис. заявок на винаходи [2] на рік, і з них близько 20% припадало на українських заявників, що становило близько 35 тис. заявок на рік, то у 2009-2013р.р. число заявок, поданих українськими заявниками в Український інститут промислової власності (далі - Укрпатент), знизилося до обсягу - 2,6 тис. заявок на рік [3]. Ми бачимо, активність патентування винаходів національними заявниками знизилася у 13 разів».

Відразу виникає питання - як вплинуло на українське суспільство падіння вітчизняної винахідницької активності у 13 разів? Відповідь на це питання була отримана шляхом вирішення такого життєвого завдання. Справа почалася з того, що на одному підприємстві останнім часом виникла проблема у досить частому відкриванні бляшаних консервних банок, а також скляних півлітрових банок із зеленим горошком. Для цього був придбаний на ринку консервний ніж типу «бичача голова» [4] (див. Патент ФРН № DE1030713 від 1956р.), тільки більш простої конструкції, а саме, без заточеного леза, ціною - 8 грн. (курс гривні до долара на цей момент часу становив 16,20 грн. за 1 долар США).

Практика експлуатації купленого консервного ножа відразу показала його недоліки. При відкриванні банок - ніж сильно заминає боки ріжучи бляшанку, особливо, при відкриванні банок, виготовлених з м'якого металу, при цьому зрізана кришка банки мала гострі краї, про які можна було легко поранитися. У той же час, при відкриванні скляної банки з бляшаною кришкою, потрібно було зробити від 8 до 12 спроб відкриття, при цьому завзята частина ножа пробивала бляшану кришку.

Бачачи суттєві незручності і безперспективність використання придбаного консервного ножа і озброївшись новими уявленнями про необхідні характеристики консервних ножів, через тиждень був зроблений повторний вихід на Центральний ринок м. Харкова. Там була знайдена торгова точка, в якій продавали три види консервних ножів типу «бичача голова», на перший погляд, однакової конструкції.

Один ніж, який був спочатку придбаний за 8 грн., продавці називали китайським, другий - за ціною 10 грн., продавці називали «українським заводським», виготовленим у Харкові, а третій - за ціною 25 грн. - називали «радянським», він також був виготовлений у Харкові у середині 1980 років, при цьому ціна на ньому була виштампонована теж «радянська» - 27 коп. З допитливих розпитувань покупця (автора цих рядків) було встановлено, що український консервний ніж відрізняється від китайського наявністю заточки нижнього леза і краще відкриває бляшані консервні банки, проте скляні банки з низьким закачуванням бляшаної кришки він також погано відкриває, як і китайський ніж. При цьому метал і китайського і українського ножа був низькоякісним і недовговічним.

Що стосується «радянського» консервного ножа, то продавці їх скуповували у місцевого населення. При цьому, за дуже рідкісним винятком, у «радянського» ножа замінювалося дерев'яна ручка, але ціна при цьому залишалася незмінною. Що ж стосується якості ручки, то у «радянського» ножа вона була виготовлена з більш твердих порід дерева. Використання «радянського» консервного ножа не йшло ні в яке порівняння з двома іншими: користуватися ним було приємно і зручно - скляні банки з низьким закачуванням вдавалося відкрити з 1-2 спроб, а при відкриванні бляшаної банки він не сильно деформував її металеву кришку. «Радянські» ножі, за словами продавців, користувалися і користуються хорошим і стабільним попитом і фактично відразу ж розпродаються, тому що покупці розуміють, що це фактично вічні ножі, здатні прослужити 30 років і більше.

Споживчі якості консервного ножа типу «бичача голова» є показовим прикладом для порівняння технологічного рівня сучасного українського і колишнього радянського виробництва. Так як для розглянутого консервного ножа моральний знос не має ніякого значення, то основне значення для нього мають експлуатаційні характеристики і фізичної знос.

Відомо, що при придбанні товару незначної вартості (особливо з низьким показником морального зносу) велику увагу приділяють якості придбаного виробу. Незважаючи на те, що «радянські» консервні ножі були виготовлені в середині 1980-х років, за якістю і за експлуатаційними характеристиками вони набагато кращі «вітчизняних», виготовлених на тих же підприємствах через 30 років. При цьому враховуючи навіть постійний стійкий попит і високу ціну (1,543 долара за штуку) вітчизняні виробники не можуть налагодити виробництво консервних ножів подібного «радянським» ножам якості, що свідчить про падіння рівня виробництва і зниження вимог до якості продукції. При цьому, як ми бачимо, вітчизняні виробники не зацікавлені у підтримці та посиленні на ринку торговельної марки своєї продукції і не дорожать власною репутацією.

Як відомо, описана вище конструкція консервного ножа «бичача голова» була розроблена у 50-ті роки минулого сторіччя. Це говорить про те, що безпосередніх витрат на розробку його конструкції у 1980 році вже не було. Однак можна припускати, що були понесені деякі витрати на виготовлення оснастки, яку потрібно було розробити, щоб налагодити серійне виробництво «радянського» консервного ножа.

Зіставляючи ціни зазначеного товару в різні періоди, можна встановити, що купівельна спроможність однієї «радянської» копійки у 1980 році дорівнює сумі близькою 92 грн. у даний час (2500 коп. укр. / 27 коп. рад). Якщо ж, у цьому зв'язку, ми порівняємо штатний розклад заводського конструкторського бюро (КБ) у 1980-і роки і розмір нинішніх заробітних плат, то отримаємо такі дані:

№ п/п	Найменування	Сума у рублях СРСР	Еквівалент вказаної суми, у грн. на 2014 рік.	Фактична зарплата у 2014р., грн
1	Інженер з інститутської лави	110	10185,12	3000,00
2	Конструктор 3-й категорії	130-140	12036,96-12962,88	4000,00
3	Конструктор 2-ї категорії	140-160	12962,88-14814,72	4000,00
4	Конструктор 1-ї категорії	160-180	14814,72-16666,56	4000,00
5	Провідний конструктор	180-210	16666,56-19444,32	6000,00
6	Начальник сектору	200-220	18518,40-20370,24	Нет данных
7	Начальник відділу	260	24073,92	9000,00

     

З вищенаведеної таблиці видно, що праця працівників конструкторського бюро (по відношенню до реальної вартості товарів) у даний час оплачується значно нижче, ніж у 80-ті роки минулого століття. Також слід врахувати, що конструкторів у ті роки в заводських КБ було значно більше, через відсутність комп'ютеризації та необхідності розробки великої кількості супровідних документів. Але, з іншого боку, в даний час вітчизняні виробники можуть користуватися напрацюваннями своїх попередників і не залучати фахівців до виконання таких робіт, як, наприклад, проектування консервних ножів і оснащення для їх виготовлення, які давно вже розроблені і вимагають тільки дотримання технологічних вимог при їх виробництві.

З вищевикладеного з очевидністю випливає, що в Україні відбулося падіння рівня і культури виробництва. При цьому виникає питання - якщо не треба вести проектно-конструкторські роботи і вдосконалювати об'єкти техніки, то як, в цьому випадку, буде здійснюватися патентування нових технічних рішень і чи потрібно що-небудь патентувати взагалі? Відповідь тут проста. Так, дійсно, можна нічого не патентувати та користуватися консервними ножами, виготовленими у СРСР. Але тоді про технологічний прогрес в країні можна забути і, як кажуть, «пасти задніх» без надії на який-небудь технологічний прорив.

Про що свідчить патентна статистика?

Відомо, що дослідження патентної статистики має важливе значення для визначення тенденцій розвитку техніки і суспільства в цілому.

Кількість виданих у різні роки патентів досить точно корелює з темпами розвитку промислового виробництва в Англії, Німеччині, Японії, Франції, США. Наприклад, з 1870 по 1900 р.р., тобто в період, коли Німеччина обігнала Англію в промисловому відношенні, число патентів, виданих в Німеччині зросло у 14 разів, тоді як в Англії - лише у 6 разів. Після першої світової війни найбільше зростання патентування спостерігався в країнах з високими темпами економічного зростання.

Так, аналіз патентної статистики за роки «великої депресії» (1929-1933 р.р.) свідчить про те, що пік числа патентних заявок, поданих у 1925-1932 р.р., припадав на 1929 р. у Австралії, Англії, Італії, Норвегії, США, Фінляндії, Швеції; на 1930 р. - у Австрії, Бельгії, Німеччині, Голландії, Франції, Чехословаччині, Швейцарії; на 1931 р. - у Японії та Польщі. Однак число заявок на патенти скоротилося у 1932 р. в порівнянні з періодом 1929-1931 р.р. у всіх цих 16 країнах, що стало прямим наслідком економічної кризи. Відомо, що в ряді країн у ці роки наука піддавалася серйозним гонінням, у парламенти вносилися ретроградні закони про заборону винаходів, розробники яких вважали, що скасування монополії на винаходи призведе до їх швидкого впровадження у виробництво.

Але, в набагато більшому ступені, розвитку науки і техніки шкодило небажання компаній впроваджувати наявні винаходи. У 1931 р. Німецький союз винахідників вказував на постійно зростаючі труднощі впровадження нових патентів у виробництво. У багатьох випадках 99% фірм, яким було запропоновано новий запатентований винахід, відхиляли його, незважаючи на безсумнівні і визнані гідності, лише з тієї причини, що їм було неможливо займатися чимось новим за різних причин - брак коштів на впровадження, необхідність навчання персоналу, зміни налагодженого виробничого циклу і т.д. [5]

На прикладі Франції видно, що падіння числа виданих патентів на винаходи завжди доводилося на періоди криз в економіці, наприклад, у 1857 р було відзначено зменшення кількості виданих патентів на 12% по відношенню до попереднього року, у 1891 р - на 5%, у 1900 р - на 4%, у 1907 р - на 6%, у 1921 р - на 11%. До початку другої світової війни рівень видачі патентів, максимум якого припадав на 1929 р. так і не був досягнутий, а у 1938 р. загальна кількість виданих патентів у світі впало на 16% порівняно з 1937 роком.

Аналіз, проведений американськими дослідниками, 12 тис. патентів у галузі нафтопереробки, 83 тис. патентів у галузі сільськогосподарського машинобудування, 38 тис. патентів в області паперової промисловості та кількох тисяч патентів у галузі залізничного транспорту, виданих у США з середини XIX по середину XX ст., показав, що динаміка патентування у цих галузях практично завжди збігалася з динамікою інвестицій та біржових курсів цінних паперів [6].

Таким чином, видно, що динаміка патентування відображає попит на науково-технічні дослідження і розробки. Попит же, у свою чергу, пов'язаний з ефективністю нових розробок та їх прибутковістю при використанні у виробництві.

У свою чергу, видавані патенти нерідко дозволяють передбачити подальший напрямок використання результатів досліджень в певному виробництві, і є вісниками майбутніх зрушень у суспільстві.

Слід також пам'ятати, що збільшення частки патентованих товарів у загальному обсязі збуту призводить до збільшення частки компанії на ринку. Наприклад, компанія Дюпон надавши американському ринку у 1920 р. запатентований штучний шовк домоглася збільшення суми продажів до 100 млн. дол. на рік.

Наступні 10 років компанія Дюпон також випустила на ринок запатентовані товари - целофан, тетраетилсвинець, ацетатні сполуки, нитролаки та, в результаті, стала лідером хімічної промисловості в США з щорічним оборотом 200 млн. дол. До 1940 р. оборот компанії зріс до 400 млн. дол за рахунок використання патентованих товарів - нейлон, неопреновий каучук, фреон, до 1950 р. оборот був збільшений до 1 млрд. дол. (орлон, дакрон, фторопластікі, епоксидні смоли, поліуретани), потім відбувалося збільшення обороту за рахунок використання нових патентованих товарів - кронара, мулара, дакрила, дельріна, нюлона і т.д.

Тому зарубіжні корпорації зацікавлені в постійному збільшенні частки патентованих товарів у загальному обсязі продажів, що забезпечує збереження на високому рівні прибутковість компаній, яка забезпечить виживання компаній, особливо в період криз.

Висновки

Падіння винахідницької активності вітчизняних заявників в останні роки більш ніж на порядок, порівняно з 1987-1989 р.р., про що свідчить катастрофічне зменшення числа подаваємих заявок на винаходи в Україні, говорить про відсутність зацікавленості у розвитку науки і техніки в нашій країні і невірі в можливість отримання прибутку за рахунок інноваційних розробок, а також про глибоку кризу економіки, який може зрівнятися з «великою депресією» тридцятих років минулого сторіччя.

Також з вищезазначеного випливає, що падіння винахідницької активності вітчизняних заявників призводить до неможливості підтримки вже досягнутого технологічного рівня і його неухильного подальшого падіння.